Євреї на сторожі вільної України

В останні десятиліття всіх українських патріотів російська пропаганда охрестила «бандерівцями» – на честь такої страшної для них частини ОУН, яку очолював Степан Бандера. Кремль не вперше вдається до таких кліше. В царські часи українських патріотів називали «мазепинцями», а під час перших визвольних змагань і до 40-их років – «петлюрівцями».

До Петлюри в царської і в червоної Росії була особлива ненависть. Щоб дискредитувати його і весь українських рух початку 20-их років минулого століття в очах європейців, його звинуватили в антисемітизмі та чи не всіх єврейських погромах, які трапилася на території України в ті роки. Мовляв, «петлюрівці» ледь не геноцид влаштували. Та чи так це насправді? Питання риторичне.

По-перше, є чимало історичних документів, які спростовують усі звинувачення тодішньої української влади в цілеспрямованій антиєврейській політиці.

До слова, разом з іншими національними меншинами до Української Центральної Ради (липень 1917) увійшли також єврейські партії (30 місць у ЦР та 5 – Малій Раді). У складі Генерального секретаріату, пізніше – Раді міністрів УНР працювали єврейські діячі М. Зільберфарб, М. Рафес, О. Золотарьов,  А. Ревуцький, Я. Вульф-Ляцький, П. Красний,                        С. Гольдельман. Переповідають, що тривалий час над приміщенням Центральної Ради майоріли чотири прапори: український, російський, польський і єврейський.

Ба більше – євреї зі зброєю в руках захищали українську незалежність у війні із загарбниками – як росіянами, так і поляками.

Козаки та старшини неукраїнського походження не були винятковим явищем в петлюрівському війську. Однак їх імена спеціально не афішували і не піднімали на щит, як елемент політичної боротьби. Цьому є просте пояснення. Буремний 1917 рік хоча і приніс в Україну подвійну революцію: національну та соціальну, проте саме цього року народилось політичне українство. На позначення зросійщених українців і представників інших національностей, які стали на службу новій державі у березні 1917 року, виник спеціальний термін «мартовські українці».

Переглядаючи архівні документи УНР та часописи періоду українсько-більшовицької війни, часом можна натрапити на списки мобілізованих козаків, або загиблих бійців, серед яких часто фігурують євреї. Наприклад, у фронтовій газеті «Український козак» після запеклих боїв Армії УНР з більшовиками за залізничну станцію Вапнярка у 1919 році були опубліковані списки загиблих вояків 7-го Синього полку, поміж яких можна натрапити на козака Шмуля Цібельмана з с. Мукша на Поділлі.

Родом з Поділля був ще один єврей-вояк Армії УНР, який здобув широку популярність у петлюрівському війську — легендарний сотник Семен Самуїлович Якерсон. Він походив з юдейської родини вінницьких міщан. Військову освіту здобував в Одесі, де мешкало чимало його одноплемінників. У 1917 році двадцятилітній Якерсон закінчив артилерійське училище, отримав ранг прапорщика, добровільно вступив до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради. Був учасником боїв з більшовиками на вулицях Одеси.

У період гетьманату Павла Скоропадського Якерсон служив в управлінні Уманського повітового військового начальника. Під час повстання проти Його Ясновельможності, як і багато інших українських старшин, підтримав республіканців. Вступив до 1-го дієвого полку ім. Володимира Винниченка військ Директорії. 23 січня 1919 року був поранений у бою під поліським містечком Дубровицею, після лікування повернувся до свого полку, з рештками якого 24 травня 1919 р. влився до 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом – Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. 18 липня 1919-го приймав участь у запеклих боях за місто Комаргород, де одержав поранення. Не зважаючи на це, не покинув українського війська і  невдовзі повернувся на фронт. Служив у Корпусі кордонної охорони УНР. Під час спільного українсько-польського наступу на Київ у 1920 році воював у 6-му запасному гарматному курені 1-ї Кулементної дивізії Армії УНР.

Після поразки українців у боротьбі за незалежність разом з Армією УНР опинився в інтернуванні на території Польщі, де й мешкав у міжвоєнний період. На еміграції тримався українського політичного табору. Остання згадка про українського артилериста Якерсона – це успішне завершення ним у 1927 році  гідротехнічного відділу Української господарської академії в Подєбрадах.

Джерела:

http://vgolos.com.ua/articles/symon_petlyura_i_ievreyska_spilnota_v_ukraini_pravda_i_falsyfikatsiya_217944.html

http://tyzhden.ua/History/47903

Close
Натисніть Like і читайте важливі новини в Facebook:
error: Content is protected !!